Выступление т. Сохань, участника революционных событий на Полтавщине, 1927 г.

№ 23.
Т[овариш]. САХАНЬ.

Я скажу що робилось в самому глухому селі Надежді.

Коли війшло німецьке військо у нас був великий піст, але німці стали їсти курей та яйця і казалось, що ніякого пісту нема. Ось з цього моменту у нас не стало пісту. За німцями увійшли петлюрівці які стали розстрілювати. Передо мною стала думка, приіхавши з фронту я нікого не бачу ні більшовіків нікого, тільки 4-й полк який грабе б'є та який був горою за Петлюру. В решті населення все таки почувствовало, що є більшовицька па[ртія?] бо Петлюра зрадив, він видав закона, щоб не відбирали 45 десятин у куркулів, але цього закону не мог виконати. На другий день пасхи зібралися всі фронтовики, щоб обмінятися думками і кажу. Прийшли до нас німці гетьманці та Петлюра і відбирають ті участки які ми поорали. Повстала думка та ще у деяких т.т. організаціі підпольного комітету. Цей комітет не був звязаний ні з ким і нічого не знав тільки приіхавші хлопці з арміі погодились з нами, але вони теж нічого не знали. Через деякий час прийшлось звязатись з т. Федорченко та Степаненко. Тоді наша організація могла одержувати ті відомості де що робилось. Потім виявилось, що в нашому підполлі мається частина петлюровців та всього 2 більшовика. Ці 2 більшовика провадили свою лінію, але так як іх була мешість вони не могли провадити цю лінію. Але в решті повітовий підполний комітет дав нам розпорядження виіхати за зброею. Це було коли я не помиляюсь 20-го Червня і як раз в цей час я був забраний до БУПРу німцями і не знав що робилось, але в БУПРі я звязався з т. Шамрайом і через нього одержував відомості про те що робиться на селі. Після 2-х місячного перебування в БУПРі (фактично мені ніякого обвинувачення не могли дати) і я повернувся в свою організацію і почав працювати як і раніш. З першим повстанням у нас получилась неув'язка. На Піщанах виступили, а на Надежді сидят собі і нічого не роблять. Після ціеі неудачі прийшлось звязуватись з т. Баранцем який був в ЦК КНС, потім прийшлось звязуватись з т. Кондратько. Коли було виступленіе 27 ми уже одержали розпорядження від т. Грицька від Руновщанського района. На це повстання з'явилось до нас 2 невідомих командіра яких ніколи не бачили в підполлі. Довірять ім повстання ми побоялись і т. Федорченко за ними слідив. На цьому я зупинюсь. 

403. Станіслав Конєцпольський до Владислава IV, Полтава, 13 серпня 1639 р.

    Повідомляю W.M.m.m.P., що форт той дніпровський на кілька ліктів по колу до гори піднявши, в доброму до оборони стані залишив для подальшого завершення J.M.P. брацлавському воєводі з військом W.K.M. і з двома полками запорізьких козаків, сам вирушив 3 Серпня з Кодака. Відправилися зі мною і J.M.P. підчашій коронний та J.M.P. стражник зі своїми людьми, людьми князя J.M.P. конюшего, J.M.P. воєводи чернігівського, бо в цій пустелі для них не залишилося їжі. І коли ми збиралися попрощатися один з одним, шкодуючи що пройшовши довгу дорогу так глибоко в полях шукаючи поганих, а оказія не робила нам послугу W.K.M.P.m.m., доки мої слуги, які перевозили мене через Дніпро у гирлі Ворскли, не повідомили мені, що через Ворскло кілька тисяч татар у володіння W.K.M. пішло. Тому я охочіше поспішив на переправу, і ті Ich.M.M., з якими збирався піти, охоче записалися до компанії. Дуже сильний вітер ускладнював мені переправу, і тому, я вирішив не йти за ними, але тут, на їхніх переправах через Ворсклу, з п’ятниці на понеділок зачекати. У понеділок вранці вони з’явилися прямо перед нами поспіхом їдучи, бо одному загонові тієї самої ночі мої українські слуги відбили весь полон і вивили їх прямо на нас, але fortuito козацька які з таким трудом це зробили для нас, одразу од тих переправ, які вони мали пройти, на яких ми їх пильнували, вони кинулись у бік, після чого нам також довелося пустити в погоню наших коней на великі дві милі, ганяючи їх так срамотно, що вони і обертатися не хотіли, і пройшовши броди, звиклі переправи, по таких лугах, лісах, болотах пішли, що навряд чи вовк чи лисиця, колись там ходили. Покинули весь полон, ясир і своїх навіть коней (бахматів) залишили. Один старшина на ім'я Каракай-ага був убитий, бо їх було три старших, і до цього дня хлопи їм по болотах шиї рубали. В’язні стверджували, що вони йшли сюди без відома Хана, тому що вони його не слухають, тому що всі нагайці були; вони також розповідають, що калга-султан та частина війська пішли під Озов, і додають, що хан наказав вирубати всю сім’ю Кантиміра до п’ятдесяти мурз, як старих, так і молодих. То тоді W.K.M.P.m.m. оголосивши цю нашу послугу ногам величності W.K.M.P.m.m. віддаюсь у вірному підданстві тощо.

 

403. Stanisław Koniecpolski do Władysława IV, Połtawa 13 VIII 1639

    Oznajmuję W.M.m.m.P., żem fortu tego dnieprowego na kilka łokci w okrąg do góry podniósłszy i w dobrej go obronie, porządek, ostawiwszy jeszcze przy nim dla dalszego dokończenia J.M.P. wojewodzica bracławskiego z wojskiem W.K.M. i ze dwiema pułkami Kozaków Zaporoskich,samem powrócił 3 augusti z Kudaku. Powrócił ze mną i J.M.P. podczaszy koronny i J.M.P. strażnik z ludźmi swemi, ludzie księcia J.M.P. koniuszego, J.M.P. wojewody czernihowskiego, bo im już było żywności na tej pustyni nie stało. I gdyśmy się mieli już z sobą żegnać żałując, że tak wiele szlaków przeszedłszy i tak głęboko w polach za porohami tego pogaństwa szukając, a okazyja nam do przysługi W.K.M.P.m.m. nie podała, aż słudzy moi, którzy mi przewozy przez Dniepr na uściu Worzkła sposabiali, dali znać, że tymże miejscem przez Worskło kilka tysięcy Tatarów w państwa W.K.M. poszło. Zaczym tymem ochotniej do przeprawy pospieszył i tych Ich.M.M., z któremim się miał rozjeżdżać, ochotnych w kompanią zaciągnął. Wiatry bardzo wielkie trudniły mi poniekąd przeprawę i dlatego jakom był umyślił nie przyszło mi w szlak za niemi iść, ale tu na ich przeprawach nad Worskłem począwszy od piątku aż do poniedziałku czekać. W poniedziałek przed południem ukazali się nam prosto do nas i spieszno idąc, bo jednemu zagonowi tejże nocy słudzy moi tu ukrainni wszystek plon byli odbieli i prosto by byli na nas przyszli, ale fortuito Kozaczka jakiegoś w potu na jagodach pojmawszy o nas się sprawili i zaraz od tych przepraw, którędy przechodzić mieli, na którychem ich pilnował, w bok się rzucili, za któremi i nam przyszło wypuścić koniom wielkie dwie mile goniąc, ale tak sromotnie uciekali, że się żadnym sposobem obracać nie chcieli i minąwszy brody, zwykłe przeprawy, w takie łuhy, lasy, błota poszli, że ledwie wilk albo lis kiedy tam chodził. Porzucili wszystek plon, jasyr i swoich nawet własnych bachmatów sieła ostawili. Zabity jest jeden starszy na imię Karakaj aga, bo ich było trzej starszych i do dzisiejszego dnia chłopi im po błotach szyje ucinają. Więźniowie dostani to twierdzą, że bez wiadomości chańskiej tu chodzili, gdyż go nie słuchają, ponieważ wszystko Nahajcy byli; to też twierdzą, że sołtan kałga z częścią wojska pod Ozów poszedł i to przydają, że wszystek ród Kantymirów do pięciudziesiąt murzów i starych, i młodych chan wyścinać kazał. To tedy W.K.M.P.m.m. oznajmiwszy i tę jakąkolwiek usługę naszą pod nogi majestatu W.K.M.P.m.m. oddawszy przy wiernym poddaństwie etc.

 358. Станіслав Потоцький до Миколая Потоцького, обоз під Лубнами, 5 червня 1638 р. (переклад)

    На наступний день після того, як я відправив до W.M.m.m.P. і Благодітеля листа, Острянин надіслав мені свого листа через мого хлопця, якого по дорозі забрали з Переяслава; йому я відписав досить достатньо, які відповіді він мені дав потому, я надсилаю оригінал W.M.m.m.P. і Благодітелю. Оскільки я бачу, що він хоче угоду Куруківську чи Періяславську, що швидше подібне до галасу, аніж на угоду, трактує це як iniustis conditionibus (несправедливі умови - лат.). До Пирятина прибули люди X.J.M. (Єремії Міхала Вишньовецкего), їх кілька сотень, які сьогодні будуть з нами. Князь J.M. також поспішити обіцяє, якби Бог привів його, то Острянин втратив би свою безпечність, і ми б намагалися не дати йому поширитися. У війську, з милості Божої, тихо, але потрібно щоб W.M.m.m.P. і Благодітель швидко прибули, про що я W.M.m.m.P. і Благодітелю, дуже прошу.

    Напередодні, тобто з вівторка на середу, я відправив тисячу людей з паном Длутовським під'їхати до Острянина, і з Божої ласки у них вийшло добре, не тільки оних посікли, але й живцем гвалт мали, Остранина, Скидана і кілька старшин до болота геть позаганяли і вони тоді написали мені листи. Скидан через мого хлопця переказав мені, що якщо він буде впевнений у безпеці своїй, він перейде. Я послав до нього шпигуна перевірити, чи правду він говорив, чи це результат дипресії, тому що і писар Себестянович хоче зробити те саме.

358. Stanisław Potocki do Mikołaja Potockiego, obóz pod Lubniami, 5 VI 1638 (оригінал - пол.)

    Dnia onegdajszego po tym, jakom do W.M.m.m.P. i Dobrodzieja wyprawił listy, posłał Ostrzanin list swój do mnie przez chłopca mego, którego wzięto z Peryjasławia jadącego; nań odpisałem mu dosyć dostatecznie, jakowy respons dał mi potym, posełam oryginał W.M.m.m.P. i Dobrodziejowi. Jako widzę, że mu się chce kurukówskiej albo peryjasławskiej komisyjej, zaczym prędzej się spodziwam hałasu znim, niżeli zgody, ponieważ iniustis conditionibus traktuje. X.J.M. ludzie przyszli do Pereatyna, kilkaset ich, którzy dziś u nas będą. Książę też J.M. pospieszyć obiecuje, którego gdyby Pan Bóg przyniósł, sieła by ubyło Ostrzaninowi bezpieczeństwa i staralibyśmy się o to, jakoby mu nie dać się rozpościrać. W wojsku z łaski bożej cicho, jednak trzeba prętki W.M.m.m.P. i Dobrodzieja bytności, o co i ja wielce W.M.m.m.P. i Dobrodzieja proszę.

    Dnia onegdajszego, to jest ze wtorku na środę posłałem z tysiąc człowieka z panem Dłutowskim pod Ostrzanina na podjazd i z łaski bożej dobrze się onym zdarzyło, nie tylko onych nasiekli, ale też i żywcem gwałt mieli, Ostrzanina, Skidona i kilku starszych aż na błota pozapędzali i tym poruszeni list do mnie pisali. Skidon przez chłopca mego rozkazał do mnie, że jeśli ma być zdrowia pewien, chce się przedać. Posłałem szpiega do niego, nie wierni że uczynili to, jednak sieła ich tuszy, bo i Sebestianowicz pisarz toż chce uczynić.

 312. Павел Борженський до Станіслава Конєцпольського, 

Рокитне, 10 грудня 1637 (переклад)

    J.M.P. Воєвода Брацлавський вже би до того часу все добре зробив, бо вони мали на це час, змогли б взяти Черкаси та інші міста, але пани жовніри цього не хотіли. J.M.P. Воєвода відчував великі труднощі більше двох тижнів. У Рокитному вони збори свої зробили, і там назад хотіли повернутися, і їх упросили з великими труднощами залишитися ще на три тижні. Козаки, побачивши це, почали потужно збиратися до Скидана до Мошен і наказали гармати висилати із Запоріжжя, які в ті дні мали бути у Черкасах. Kизим також з Києва з-за Дніпра, вів їх досить багато, який стоїть там у Переяславі, і там їх багато збирається. Острянин з Полтави також збирає їх собі, бо в тамтешніх містах до королівської адміністрації належних все хлопство покозачились. Лише в самому Гадячі дві тисячі їх записалося. Длуський був поїхав до Гадяча і з Цвінським разом, але їх в дорозі мало не вбили, вони ледве назад повернулися до Переяслава, тепер усі у Переяславі сидять у замку і не мають нічого їсти, до нашого війська раді би прибути, але їх не випускають. Вони написали Сокольському з Полтави, що вони спалили одну з його буд та його господарство, яке у нього було, вони забрали у них усе, і їм буде важко туди поїхати, бо вони зараз вб'ють його. Скидан написав мені, пообіцявши мені таку саму смерть, яку Саві зробили їхньому старшому, сердився на мене за Смолягу, цей лист я давав читати J.M.P. воєводі Брацлавському, однак, що надія на Бога, що Пан Бог швидко одмінить їхні наміри. Війт Мліївський написав до мені в Рокитне, який повідомив, що через ці роздрухи хліба в Млійові вони не зможуть зібрати, що аж лише м’ясо одне вся Русь їсть, хоча у них це був Великий піст. Попи їх розгрішили. По тридцять злотих кожна мірка муки житньої, якби тільки її можна дістати, а військо хоче повернутися, тоді буде велика біда.

 312. Pawel Borzecki do Stanislawa Koniecpolskiego, 

Rokitna, 10.XII. 1637 (оригінал)

    J.M.P. wojewoda braclawski juz by byl do tych czasow co dobrego sprawil, gdyz mieli czas po temu, i snadno bysmy mogli Cerkas i inne miasta zabieżeć, jednakże panowie żołnirze żadną miarą nie chcieli. J.M.P. wojewoda więcej niż dwie niedzieli zażył wielkiej trudności. W Rokitnej koło swoje odprawowali, gdzie nazad koniecznie powrócić chcieli, z wielką pracą uproszono ich tylko do trzech niedziel. Kozacy zaś, widząc to, zaczęli się potężnie kupić do Skidana do Moszen i armatę kazali w skok z Zaporoża wyprowadzić, która na tych dniach pewnie miała stanąć w Cerkasiech. Kizim też z Kijowa za Dnieprem zwiódł ich niemałą kupę, który w Peryjasławiu stoi i tam się do niego kupią. Ostranin z Pułtawy także ich kupi do siebie, bo w tamtych miastach do administraty należących wszystko się chłopstwo pokozaczyło. W samym Hadziaczu dwa tysiąca się ich napisało. Dłuski pojachał był do Hadziaczu i z Zwinskiem pospołu, ale ich w drodze mało nie pozabijano, ledwie nazad do Peryjasławia pouchodzili, teraz w zamku wszyscy w Peryjasławiu siedzą i jeść nie mają co, do wojska naszego radzi by przybyli, ale ich nie puszczają stamtąd. Do Sokolskiego piszą z Pułtawy, że mu jednę budę spalili i gospodarstwo ich, co który miał, wszystko im pobrali, a jechać im tam trudno, bo zaraz ubiją. Do mnie Skidan pisał, obiecując mi taką śmierć, jaką Sawie uczynili starszemu swemu, gniewając się na mnie o Smolachę, który list dawałem czytać J.M.P. wojewodzie bracławskiemu, jednak że nadzieja w Panu Bogu, że Pan Bóg te zamysły ich prętko odmieni. Wójt mlijowskib pisał do mnie do Rokitnej, który powiada, że za temi rozruchami chleba we Mlijowiec nie dostaną kupić, aż mięso jedzą wszystka Ruś, choć to post wielki u nich. Popi ich rozgrzyszyli. Po trzydziestu złotych po kilku mirka mąki żytnęj, kiedy by jeno jej mógł dostać, a wojsko się tamtędy chce obrócić, za czym będzie wielki ucisk nasz.